Блог вчителя Шверненко Т.В.

Тема:             Рідний край, де ми живемо, Кіровоградщиною звемо.

Мета: поглиблювати інтерес в учнів до історії рідного краю, ознайомити з історією Кіровоградщини; виховувати любов до рідного краю та її збереження. Виховувати екологічну культуру особистості, почуття відповідальності до своєї землі, бажання більше знати про неї. 

Учитель. Веселе, галасливе літо вже відшуміло, відцвіло і чарівниця-осінь покликала нас до школи. Ви та ваші рідні не зогледілись, як ви подорослішали, змужніли, набралися снаги і сили для нових звершень, нових досягнень на ниві шкільної науки.

Сьогодні ми починаємо новий навчальний рік, а в народі кажуть, що починати будь-яку нову справу треба з гарним настроєм. То ж побажайте один одному гарного настрою, удачі, високих оцінок і міцного здоров’я на цілий рік. Я також вам бажаю здоров’я, миру, злагоди, удачі, здійснення всіх бажань і, звичайно ж, нових успіхів у навчанні. 

Оголошення теми і мети уроку.

Земля, де ти народився, вперше став на ноги і промовив перше слово, назавжди залишається рідною і дорогою, куди б тебе впродовж життя не занесла доля. Кожна людина, ким би вона не стала, де б їй не доводилося працювати, тягнеться серцем до рідного краю, який починається з широкої вулиці в мрійливих липах і тополях, із стежки, що веде до школи, з шкільної лави, з річки, що протікає поруч, зі співу солов’я.

І сьогодні на уроці ми поговоримо про історію, символіку, природу, видатних людей нашої області, мальовничий куточок нашої славної України – про маленьку нашу батьківщину, попрямуємо її просторами, заглянемо в кожен її незабутній куточок, познайомимося з талановитими людьми, поетами-земляками, і сплетемо віночок любові нашому краю з їхніх неперевершених поетичних рядків, адже 

10 січня 2014 року наша область буде святкувати своє 75-ліття. 

Отже, наш перший урок присвячений 75-й річниці утворення Кіровоградської області, його тема «Рідний край, де ми живемо, Кіровоградщиною звемо».  Учень. 

Земля моя, земля найкраща в світі!

Я твій маленький, тонкий пагінець.

Без тебе я ніде не зможу жити,

Для мене ти і ненька, і мудрець.

Учень.

Земля моя, мій милий рідний краю,

Тебе я в щасті й горі пізнаю.

Твою красу всім серденьком вбираю

І хочу знать історію твою.

Учень.

Земля моя, земля найкраща в світі,

Ось тут моє коріння і рідня.

Бо тут мого дитинства сонце 

 світить,

Я тут росту і тут живу щодня.

Учень.

Я все люблю в своїм краю:

Криницю, звідки воду п′ю,

Та повні гомону ліси,

Та дзвони срібної роси.

Учень.

Я все люблю в своїм краю:

Ось під веселкою стою,

Ось дощ веселий напоїв

Тужавий колос рідних нив.

Учень.

Я все люблю в своїм краю:

Найбільше – матінку свою,

Ласкаву, радісну, єдину…

Люблю, як сонце, Батьківщину.

 

Вчитель               Кіровоградщина – це невелика частина України, яка розташована у самому її центрі , куточок нашої планети, де все  знайоме, рідне і близьке кожному з нас. Це та земля, по якій ми зробили свої перші кроки, земля наших батьків, дідів і прадідів, і вона найдорожча за все на світі. Вона єдина, де ми почуваємо себе вдома, затишно і привітно. Адже тільки в рідному краю людина почуває себе захищеною, стійкою, впевненою, бо вона вдома. А щоб краще зрозуміти значення свого краю, звернемося до його історії.

Учень 1

Герб області

У червоному щиті золотий степовий (скіфський) орел із повернутою вправо головою; над щитом прямокутна синя хоругва з жовтим Тризубом, оздоблена по периметру жовтою лиштвою і охоплена декоративними гілками; обабіч щит обрамований золотим колоссям, знизу – дубовим листям, перевитим синьою стрічкою, закріпленою знизу золотим сувоєм, на стрічці подано золотими літерами девіз: «З добром до людей».

Орел вважається символом мужності та великодушності, проникливості і справедливості, сили і влади. Золотий орел у символах Кіровоградщини символізує рідну землю, спадковість від минулих поколінь, духовне відродження нащадків. Синя хоругва з Тризубом вказує на належність області до України. Золоте пшеничне колосся підкреслює багатство хліборобського краю, золоте дубове листя – могутність і витривалість. Синій, жовтий і червоний кольори підкреслюють давні козацькі традиції краю та багатство землі степової України.

Автори герба – В. Кривенко та К. Шляховий, гасла – В. Сибірцев.

Герб Кіровоградської області затверджений 29 липня 1998 р. 

Учень 2

Прапор області

Прямокутне полотнище, розділене вертикально на дві рівновеликі частини: від древка на малиновому полі жовтий степовий (скіфський) орел з повернутою до древка головою, з вільного краю – жовте поле.

Прапор Кіровоградської області затверджений 29 липня 1998р. 

Загальна інформація ( на екрані  карта Кіровоградської області)

Площа – 24,6 тис. кв. км 

Населення – 1 млн 129 тис. чол. 

Центр – Кіровоград 

Кіровоградська область утворена 10 січня 1939 року. На півночі межує з Черкаською, на північному сході – Полтавською, на сході та південному сході – Дніпропетровською, на півдні – Миколаївською та Одеською, на заході – Вінницькою областями України. 

Розташована вона в центральній частині України. Саме тут, в околицях Добровеличківки  знаходиться географічний центр нашої держави. Це місце відмічене символічним пам’ятним знаком, встановленим у 1990 році.  

За розмірами Кіровоградщина посідає 14 місце в Україні. Переважна більшість території області знаходиться на Правобережжі Дніпра, винятком є лише смт Власівка, яке розташоване на лівому березі. Крайня західна точка області лежить на південний захід від м. Гайворона, східна – на березі Дніпродзержинського водосховища поблизу с. Куцеволівка Онуфріївського району, північна – знаходиться на узбережжі Кременчуцького водосховища, південна – розташована на південь від с. Юр’ївки Бобринецького району. Область простягається із заходу на схід на відстань 335 км, а з півночі на південь – майже на 150 км.

Кіровоградська область була утворена з 12 районів Миколаївської, 10 – Одеської, 5 – Київської, 2 – Дніпропетровської та 2 – Полтавської областей. З того часу її межі неодноразово змінювалися.

Область налічує 21 адміністративний район, 12 міст, з яких 4 – обласного підпорядкування  (Кіровоград, Олександрія, Світловодськ, Знам’янка), 8 міст районного значення, 27 селищ міського типу, 1017 сільських населених пунктів. Обласний центр – Кіровоград з населенням 246 тис. осіб. Найбільші міста – Олександрія, Світловодськ.

Загальна кількість наявного населення області становить 1млн.10 тис. жителів. В області проживають представники 98 національностей і народностей:  українці – 90,1%, росіяни – 7,5%, молдавани – 0,7%, білоруси – 0,5%, вірмени – 0,3%, болгари – 0,2%, євреї – 0,1%, інші – 0,6%. 

Кіровоградщино, як я тебе люблю!

Твої луги, твої степи розлогі,

Річок мрійливих тиху течію,

І хвилі золоті твоїх ланів шовкових.

Моя земля, Кіровоградський крає, 

Де пахнуть медом трави край села, 

Радіє серце, і тобі бажає,

Щоб ти з роками кращою була.

Лани широкі, сині небосхили, 

Степи в шовкових хвилях ковили... 

У цьому краї ми росли й мужніли, 

Тому до нього серцем приросли.

Моя земля, Кіровоградський крає! 

Пливуть жита у берегах ланів...

В твоїх степах мужніє і зростає

Славетний рід, плеяда трударів.

Моя земля, Кіровоградський краю! 

В тобі талантів ллється водоспад. 

Перед тобою голову схиляю,

Молюсь за тебе, мій Кіровоград.

КІРОВОГРАДЩИНА МОЯ

Кіровоградщина моя!

Широкі ниви, хліб в долонях. 

Тобі цілком належу я,

З дитинства до сивин на скронях

Кіровоградщина моя!

Віддам тобі я спалах серця.

Нехай для всіх людей сія,

Й луною в душах одізветься.

Кіровоградщина моя,

У кожній думці, в кожнім слові, 

Тобі, мій крає, зичу я 

Цвісти, як мальви світанкові.

Кіровоградщина моя!

Широкі ниви, стигле жито, 

Родюча батьківська земля,

Де я живу і буду жити!

Учитель

Кожна  людина завжди з великою любов’ю і душевним трепетом згадує місця , де народилися, де минуло її дитинство. То родинне вогнище, маленька батьківщина кожної людини, де живуть мама , тато, бабуся, дідусь, сестри і брати. І якщо скласти маленькі батьківщини кожного із нас – вийде велика держава Україна.

А нашою маленькою батьківщиною є найрідніше для більшості з нас село, де народилися ми, наші батьки, діди та прадіди – Злинка. 

З історією нашого рідного села ми докладно познайомимось пізніше на годинах спілкування та  на екскурсіях до сільського музею, тому що вона досить обширна (починається з першої половини 18 сторіччя) і за кілька хвилин її осягнути неможливо.

А зараз, на сьогоднішньому святковому уроці, мені хочеться згадати талановитих, відомих усьому світові людей, якими багата  благодатна земля Злинки та чия любов до рідного краю безмежна. 

Свою любов до рідного краю вони оспівують в піснях та прославляють у віршах, присвячених нашому рідному селу та його жителям. Скільки любові до людей, до свого села бринить в їх ліричних поезіях. Батьківська хата, квітуча грядка чорнобривців, калина – все це світ  любові наших поетів земляків. 

Це найвідоміша в нашому селі поетеса Оксана Степаненко

Я так люблю цю дивовижну мить,

Коли роса бринить на зелень-листі,

Коли бджола над квіткою дзижчить,

Люблю світанки сонячно-врочисті.

Я так люблю, прогнавши сон з очей,

Всміхатися до сонечка, до квітів

Вслухатися в щасливий сміх дітей

Любити все прекрасне – значить жити.

ЇЇ оптимізмові, патріотизмові можна просто по-доброму позаздрити:

 Я іду по росистій стежині

 І радію сонцю, як дитя,

 Задивляюсь мрійно в далі сині

 В серці зріють ніжні почуття

Я іду в своїх турботах щира – 

Здрастуй, Злинко! Добрий день, село

Ти – моя палка любов і віра

Світла й щастя вічне джерело

Це в минулому вчителька російської мови та літератури Марія Василівна Твердоступ

Ведёт меня знакомая тропинка

Иду селом, задумавшись, пою.

Да здравствует село родное, Злынка!

Позволь воспеть красу твою.

На свете прожил я немного.

Но изучил тебя вполне.

И заявляю откровенно,

Что ты дороже стала мне.

Красивы берега Дубовки,

Над ними ивы шелестят,

Машины мчаться по бурковке

И слышен звонкий смех девчат.

Иду я дальше, вижу – поле

И слышу рокот тракторов.

Какое чудное приволье!

Вот где трудиться я готов.

Забудется знакомая тропинка

Окончу школу, пролетят года.

Но нашу замечательную Злынку

Я не забуду никогда.

І, звичайно ж, неможливо не згадати Злинський вальс, який вперше прозвучав у 1974 році і ось уже майже 40 років ми  маємо можливість насолодиться його хвилями на усіх місцевих та шкільних урочистостях. Музику написав Михайло Павлович Макода, а його двоюрідний брат Михайло Іванович Пензяков склав такі проникливі вірші. А прозвучить вальс у виконанні вашої улюбленої вчительки Тетяни Олександрівни Познякової

 Злинський вальс 

Підсумок уроку  Ось і закінчилася наш урок. Сподіваюся, що він був цікавим для вас. А зараз мені хочеться , щоб усі замислилися над тим, для чого ми живемо у цьому світі. Вважаю , що погодитесь зі мною , коли скажу , що наше призначення на землі – робити добро один одному, любити ближнього, любити свій рідний край , де народилися і зросли, оберігати природу, цінувати все те , що дістали в спадок від діда – прадіда.

Де степ широкий, наче море,

Де дише пахощами гай,

Де небо зоряне, прозоре –

То мій , святий, чудовий край.

Де житом ниви зеленіють,

Де пісня жалібно луна ,

Де хати в вишеньках біліють-

То мила, рідна  сторона.

Де ясніше сонце світить, 

Де гарніше зорі сяють, 

Де ж миліше пахнуть квіти, 

Як у нашім любім краї?

    Вчитель.   Дорогі діти! Шануйте свій народ, його мову, землю свою, рідний край , бо ми частинка всього цього рідного і близького. То ж своїми знаннями, працею, здобутками величаймо і славмо його. Будьмо гідними своїх предків.

На  завершення я хочу побажати усім вам справжньої любові до краю , де живете. Хочу , щоб усі ми вірили в щасливе майбутнє . Шануймо себе ,свій рідний край і шановані будемо іншими.

Я впевнена, що ми побудуємо краще майбутнє, де світ буде добрим, справедливим, радісним, даруватиме дітям і дорослим щасливе життя.

- На своїх квіточках напишіть побажання для нашої Батьківщини та рідного села Злинки.